Головна с.м.т. Королево Реєстрація

Вхід

Вітаю Вас Гість | RSSСереда, 12.12.2018, 15:40
Меню сайту

Форма входу

Пошук

Погода
Погода в Украине

Курс валют

Історія

З ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО КОРОЛЕВА

З давніх часів веде своє літочислення Королево – красиве Закарпатське селище, що має багатовікову історію. Боротьби з різними поневолювачами: угорською, австрійсько-німецькою знаттю, чехами, румунами. По-різному у різні часи називали наш рідний куток: Руська Окрайна, Фелвідейк, Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Закарпаття. Так само по-різному називали наше село: Фелсас, Кірайгазо, Кралово-над-Тісой, Королево.


Королево – надзвичайно привабливий куточок у західній частині Українських Карпат. Адже тут унікальний клімат, довкола багато флора та фауна, густі змішані ліси, річка Тиса, щедра на рибу, родючі ґрунти.


Тож не дивно що первісні люди скористалися цим раєм на землі і посилилися тут майже 600 000 років тому назад (різні історики називають різні дати, однак всі вони одностайні в одному: це найдревніше поселення людей у Європі).


Королево лежить на висоті 146 метрів над рівнем моря. Географічні координати – 23º 6' 9" східної довготи та 48º 7' 5" північної широти. Королево з усіх боків оточують гори: Чорна гора на північному заході (висота її 568 м.) гора Саргедь – на сході (393 м.) південніше – гора Камінь (347 м.) Криживський верх, а на півдні видніється гора Фрасин – 821 м., східніше бачимо гору Кобола – 615 м., прямо на схід – гора Іросла 598 м. За умов хорошої сонячної погоди далеко на півночі  видно гору Тупий. Її висота 878 м. Тому не дивно, що коли у Королеві вже цвітуть нарциси та тюльпани, вершина г. Тупий все ще вкрита снігом, який лежить іноді до середини квітня. На північному сході видніється гора Товста, на вершині якої встановлено телевежу. На північ зразу за рікою Тиса,  простягаються не високі гори Копанський Верх. Їх вершину прикрашає чудовий сосновий гайок, який видно за десятки кілометрів. Імператриця Австро-Угорщини Марія-Терезія (1774-1779 р.р.), дочка Карла VI, подорожуючи нашим краєм вирішила пообідати на вершині цієї гори. Поки вона обідала, прислуга швидко посадила великий сосновий гайок в честь перебування імператриці на цьому місці. Пізніше імператор Йосиф ІІ теж побував у наших краях і милувався неповторним краєвидом, що відкрився з Копанського перевалу.


Неподалік від села Мала Копаня знаходиться знамените Городище, де археологи, очолювані професором історії  В’ячеславом Григоровичем Котигорошком, розкопали багато унікальних історичних знахідок. На північному заході від Королева можна побачити знамениті «хустські ворота» - унікальний природний феномен. Їх ширина близько 3 кілометрів. Саме звідси починається рівнина, яка через 80-100 км переходить у Велику Угорську низовину. Завдяки цим «воротам» холодні  північно-східні вітри не сягають Королева, і температура тут на кілька градусів вища, ніж, наприклад, у тому ж Хусті. Тут, на вершині гори, яка і є частиною «Хустських воріт», знайдено залишки поселення неандертальців – рубаючі знаряддя, скребла, ножі, наконечники списів з андезиту та кременю. Всі ці знахідки (а їх більше 60 000!) є важливим інструментом у дослідженні особливостей розвитку первісного виробництва, вивченні способи життя первісних людей, їх взаємодію з оточуючим середовищем і т.п. Без сумніву, це поселення є пам’яткою світового значення і згадується у підручниках з історії нашого краю та Європи як найважливіше та найдревніше на території Старого Світу.  Вченим вдалося дослідити 15 культурних шарів, останньому з яких 25 тисяч років. Ця ранньопалеолітична стоянка досліджувалась чехословацькими вченими, однак найуспішнішими та найпродуктивнішими все-таки були розкопки професора Гладиліна В. М., який протягом десяти років очолював групу археологів Академії Наук УРСР, що працювала тут щоліта. Професор Гладилін вважав, що сотні тисяч років тому схили гори, на якій знаходиться первісна стоянка людей, був берегом річки Тиса. Однак з часом вода вирила собі русло, поглибивши його на 100-120 метрів. А на вершині гори можна і сьогодні знайти річкову гальку, тобто ця вершина колись справді була берегом. Значну допомогу в проведенні розкопок вченим надавав директор щебзаводу Карпенко В. О. Працювали тут і наші колишні учні, зокрема Вікторія Токач, Мирослава Багорик, Любов Перинець та багато інших.


Професор Гладилін був частим гостем Королівської СШ. Актовий зал школи ледве вміщував всіх бажаючих послухати цікаві розповіді цієї високоосвіченої і видатної людини. Перебуваючи в 1986 році на екскурсії в м. Києві, ми із сумом довідалися, що професор Гладилін раптово помер… На жаль, сьогодні поки що нема ентузіастів, які б почали роботу по створенню музею під відкритим небом. А це вкрай потрібна справа.  Така унікальна стоянка – це національна гордість нашої країни. І справді,  цивілізації людей на нашій планеті всього кілька тисяч років. А тут, на цій не дуже примітній вершині гори, промайнула вся революція людства. Та може трапитися і так, що ця унікальна пам’ятка людства зникне: щебеневий кар’єр вперто і наполегливо «з’їдає» гору, яка без перебільшення стала колискою людства  на європейському континенті…


Як свідчать письмові джерела, вперше Королево згадується в 1264 році папою Орбаном IV у одному зі своїх листів, в якому він пише про поселення QUARELIAZA (хоча є інші версії, за якими про королево згадують на два роки раніше, тобто в 1262 році), а про Королівський замок Ньолаб – у 1279 році. В одній із грамот, датованій 1272 роком, Карой Роберт дозволив угорській знаті полювання на ведмедів, кабанів, оленів у навколишніх лісах, однак простому люду це було заборонено. Про існування замку у цій грамоті не згадується. Як свідчать угорські літописці, замок Ньолаб зводив (Кун) Ласло IV. Споруда мала не правильну форму, була двоярусною, схожою на пшеничний сніп (звідси замок і отримав свою назву). Спочатку замок був власністю Боршо Бенедека, а потім в 1312 році, Карой Роберт видав указ, згідно з яким бастіон отримав нового хазяїна.


Хто ж вони, племена, які заселяли територію нашого краю більш ніж 2000 років тому назад? Як пише у своїй знаменитій «Географії» римський історик Клавдій Птоломей, це були карпи (звідси гори Карпати). На початку V століття н.е., у період великого переселення народів почався масовий рух гуннів з Азії (похід Аттіли), який в 409 році, тобто 1600 років тому, подолавши Венецький перевал, почали витісняти слов’янські племена. Корінні жителі на той час займались землеробством, скотарством, полюванням. Трупи загиблих спалювали. Тобто їх обрядовість майже ідентичне обрядовості інших слов’янських племен того часу. Чехословацькі історики вважають, що в 450 р. до н.е. територію як Словаків, так Закарпаття заселили кельти, а їх потім витіснили германські племена, що воювали з римським імператором Марком Аврелієм та Коммодієм.


Племена східних слов’ян прийшли сюди лише в кінці V – на початку VI століття. Закарпаття мало тісні зв’язки та спільне історичне минуле з Моравією (830-908 р.р.).


На жаль, окремі історики розглядають це період в історії краю через призму політики, і часто політична заангажованість не дозволяє їм бути об’єктивними. Звідси і різні, іноді діаметрально протилежні судження про той чи інший історичний факт, однак ці проблеми для них.


В кінці IX та на початку X століття (Нестор - літописець пише про 898 рік, окремі вчені, в т.ч. професор історії І. М. Гранчак називає 872 рік, чеські історики – 896 рік) мало місце масове вторгнення угрів (угорців) на територію центральної Європи, що проходило через територію нашого краю. Угри осідали у Придунайській низовині, в тому числі і у Закарпатті. У IX столітті ще одна важлива історична подія, що торкнулась і Королева, відбувається у нашому краї. Сюди проникає християнство. Язичницькі культові традиції поступаються греко-слов’янському християнському обрядові. Королево, тогочасні його жителі мали багато спільного з іншим населенням Велико моравської держави, зокрема лужицькими сербами, Моравією. (Так, наприклад, південна вежа Королівського замку називалась «Не бойса», що відповідає українському «Не бійся». Є багато свідчень про те, що її будували саме серби). Окремі історики припускають, що Кирило та Мефодій побували і на території Закарпаття, однак прямих та незаперечних фактів, які б підтверджували це припущення, нема.


Русини та угри асимілювались досить – таки мирно. Історичні аннали не зафіксували якихось великих ексцесів, які б призвели до кровопролитних воєн та масового знищення представників тієї чи іншої етнічної групи.


В середині березня 1241 року орда хана Батия досягла Веряцького перевалу і через кілька тижнів грабувала, спалювала та нищила все довкола на території нашого краю. Річка Тиса весною 1241 року була надзвичайно повноводною, і це врятувало Королево від пограбувань та нищення. Ординці рухалися правим берегом Тиси, так і не зумівши перебратись на лівий. В 1279 році вперше згадується Королівський замок Ньолаб, який був літньою резиденцією угорських королів, що приїжджали сюди на полювання. Ліси тут були напрочуд густими та багатими на дичину. В основному це були дубові ліси, звідси й назва присілка Королева – Дубовинка. Тут ще й дотепер знаходять гігантські дубові стовбури, що пролежали не одну сотню років на глибині 2-3 метри.


Королівський замок є важливою архітектурною пам’яткою і свідком багатьох подій. Побудований він на горі вулканічного походження. Унікальність цієї гори в тому, що вона відрізана від всіх інших гір, що розміщені довкола, і відстань до найближчої (з боку Копані) не менше 2 км. Сама гора, на якій зараз знаходяться руїни замку, має досить солідні розміри: висота – 52 метри, довжина 600 метрів, а ширина – від 100 до 250 метрів у різних місцях.


Із Королівським замком пов’язано багато подій, що мали величезний вплив на культурний розвиток тогочасної Угорщини. Тут, у стінах замку, Станіслав Граматик переписав у 1401 році четверо євангеліє, відоме під назвою «Королівське Євангеліє». Бенедека Ком’яті, філософ, гуманіст та високоосвічена людина, на запрошення дружини барона Перені, власника замку, навчав їх сина Яноша. Одночасно, перебуваючи в стінах замку, в 1532 році він здійснив переклад частини біблії з латинської мови та переклад 13 листів Апостола Павла. Каталін Франгепан, дружина Перені, у 1533 році за свої власні кошти у друкарні Віктора Ієронімуса (місто Краків, Польща) випустила кілька десятків примірників книги. Величезна культурна цінність цієї книги можна побачити в національному музеї Угорщини в Будапешті. Що ж стосується Бенедека Ком’яті, то окремі так звані «історики» вважають, що він походить з Великих Ком’ят. Однак насправді батьківщиною цієї славетної людини є Братислава (Погонь), де він довгий час був каноніком (духовною особою). У стінах замку творив і знаменитий митець-музикант Ілошваї Шеймеш Пийтер, який у 1548 році написав музичний твір «Олександр Великий». Та найвидатнішим твором, який увійшов до скарбниці угорської культури, є його «Балада про Міклоша Толді», написана в 1574 році. Сюжет цього твору тісно переплітається трилогією знаменитого угорського письменника Оронь Яноша «Толді» . Ілошваї Пийтер грав на кількох музичних інструментах, однак найбільше йому імпонувала лютня.


З історією замку пов’язана іще одна цікава і знаменна подія. Тут, на вершині замку, побудовано католицьку капличку. Окремі історики вважають, що її будівництво було приурочене саме виходу в світ першої друкованої угорської книги, однак це помилка, бо письмові джерела засвідчують, що капличка існувала вже в 1516 році. На жаль, в 1946 році капличку зруйновано радянськими військовими як таку, що є «орієнтиром для ворожої авіації» (?!). Поряд з руїнами каплички тоді намістився радіотехнічний взвод, антени якого піднімались високо над замковою горою. Всім королів чанам було категорично заборонено наближатися до дислокованого тут військового підрозділу. Не маючи чим обігріватись взимку, солдати позривали балки, крокви, дошки з даху, порубали двері та вікна каплиці. А восени хлопчаки здалеку спостерігали за тим, як солдати збивали горіхи з крислатого дерева, яке росло перед самісіньким входом до каплички, та згодом і цього горіха солдати зрубали. Однак релігію, духовність людей вбити неможливо. Як тільки Україна виборола незалежність, розпочалась відбудова цього унікального храму. І вже 8 вересня 1993 року, в день Святої Марії, на тому самому місці, що й 400 років тому, відбудована капличка відкрила двері перед своїми вірниками.


Королівський замок будувався впродовж десятиліть. Це була довершена і досить надійна споруда. У центрі замку був викопаний колодязь. Можна собі уявити, скільки це потрібно праці! Адже Замкова гора – суцільний камінь, а глибина цієї криниці була не менше 55 метрів.. Товщина стін замку – 2-3 метри. Сьогодні викликає подив, що у 13 столітті зодчі могли використовувати чудові в’яжучі матеріали, які не втратили своєї мітці впродовж 700 років. На спорудженні замку працювали волохи та русини із навколишніх сіл – Черни, Новоселиці, Вершці, Хижі а також майстри із Сербії.


Безперечно, замок мав важливе стратегічне значення. Через Королево пролягав торговий шлях на Сотмар (Сату-Маре). Разом з тим замки Хустський, Королівський, Виноградівський (Катков) гарантували безпечний сплав солі по р. Тисі. Охорона замків, маючи непогане озброєння, завжди була готова дати відсіч розбійникам, які б посміли напасти на купців. Після татарської навали (1240-1242 р.р.) король Бейла IV запросив саксонців до Угорщини, позаяк вони були надійними воїнами-охоронцями, талановитими зодчими і працелюбними господарями. Тож нас не повинен дивувати той факт, чому в Королеві у наступні століття проживало так багато німців (наприклад, в 1715 році у Королеві їх було 210).


Крім того, замок слугував літньою резиденцією королів Угорщини, які залюбки полювали в тутешніх лісах. Виходець із королівської династії Арпадовичів (896-1305 р.р.) Іштван V полював тут на диких кабанів, оленів, ведмедів, турів. Поява короля та його свити завжди наводили жах на жителів, позаяк той мав крутий норов. Однак, як пишуть історики, найкращим, найазартнішим мисливцем був син Бейли IV Стефан. «Ніхто з певністю не може сьогодні сказати, хто ж звів Королівський замок. Можливо, що пан Ньолаб, ім’я якого замок носить сьогодні, а може й сам король Стефан.» - вважають деякі українські історики. Однак в угорських історичних джерелах знаходимо, що розпочав будівництво (Кун) Ласло четвертий. Відомо точно, що у період Арпадовичів замок вже був зведений. Після смерті Арпадовичів на угорський престол заступає італійська родина Анжу. В цей час король Людвіг Великий дарує Ньолаб трьом братам – воєводам Драгфі (Драгам). Однак цей замок дуже вже був до вподоби їхнім сусідам – родині Перені і вони доти вмовляли нового короля, Жігмонда, аж поки той не згодився передати в 1405 році замок і всі інші володіння родині Перені. Цей бастіон не раз рятував навколишніх дворян від повсталих кріпаків. Однак і сам замок не раз потерпав від повсталого люду, який палив стріхи, дерев’яні ворота. Так, наприклад, в 1514 році Довго Дьордь зі своїми повстанцями намагались захопити замок, однак безуспішно.


Біля підніжжя замку були бідні халупи, особливо з південного та західного боку. Ці бідні хати часто ставали прилистком грабіжників, які тероризували навколишні села, грабували всіх і все. Як свідчать літописці, банди очолювали Дочо Ласлов та Фончіков Повзеш. Чеські історики, описуючи поїздку угорського короля Уласа IV до Королівського замку, взяли цю подію за вихідну точку і «омолодили» замок щонайменше на 200 років. Однак Ольга Мікловш, угорський історик, що супроводжував Уласа IV протягом цієї поїздки, залишив нащадкам багато цікавих матеріалів, які є надійним та правдивим джерелом інформації. Пізніше він став єпископом у Естергомі, тут же й похований, поряд з криптами представників вищого духовного та королівської знати…


В 1661 році замок очолили турки, які стали табором з північного боку замку, біля р. Тиси. Майже півроку намагань захопити замок не увінчались успіхом. Турки не змогли зламати опір захисників та подолати фортифікаційні споруди, хоча численна перевага у кілька разів була на їх боці.


В 1672 році замок було підірвано за наказом короля Леопольда (Ліпота), який чомусь не дуже довіряв хазяям замку. Слід сказати, що Леопольд настояв на тому, щоб у Ньолабі постійно знаходилась німецька варта. Саме ці солдати і були головними руйнівниками цієї унікальної фортифікаційної споруди. А далі – час, всесильний і могутній, довершив те, що не встигли вірні слуги короля Леопольда. Родина Перені (останні власники замку), яка була дуже лояльною до короля Угорщини, до останнього моменту не йняла віри, що такий наказ буде дано і замок зруйнують. До речі, родинне дерево Перені надзвичайно велике і разом з тим дуже мало досліджене. У дев’яностих роках минулого століття у Королеві, в будинку № 82 по вул.. Червоноармійській ще жив останній нащадок знаменитого роду Перені. Інші задовго до того виїхали на постійне місце проживання до Угорщини. Були серед них талановиті люди, зокрема чудові музиканти. Ержийбет Перені зараз проживає теж у Будапешті. Її брат, Теодор, раніше проживав у м. Пакш, зараз теж у Будапешті. Ще одна представниця славетного роду Перені – Мейдія, живе у м. Маріоповч в жіночому монастирі. Нащадки цього знаменитого роду проживали в нашому краї впродовж майже 600 років.


В 1858-1859 роках угорський уряд виділив кошти для повернення широкомасштабних археологічних розкопок на території колишнього замку. В результаті цих розкопок знайдено сімейний склеп та потаємний коридор. Археологи знайшли золоті ланцюжки з медальйоном, перстені, інші коштовності. Найцінніше із знайденого можна побачити сьогодні у Національному музеї Угорщини. Однак багато цінних речей осіло у приватних колекціях окремих громадян. Невідомо також доля чудових гобеленів, картин, зброї, різних коштовностей, що знаходились у замкові в момент його знищення (1672 рік).


В 20-х роках минулого століття чехи також проводили розкопки на Замковій горі, однак їх пошуки не можна вважати вдалими. Варварських руйнувань завдали замку жителі Королева. В кінці 40-х років вони ламали мури і вантажили уламки на вози, споруджуючи фундаменти власних осель. По-варварськи розрито могили перед каплицею, де було поховано представників родини Перені. У період чеської влади, та й радянської теж, зроблено чи мало шкоди, коли було вирішено озеленювати Замкову гору. Адже археологи категорично проти цього. Дерева, їх коріння руйнують історичні пам’ятки більше, ніж будь-який інший фактор.


Замкова гора – візитна картка Королева. Кам’яний сфінкс (залишки північної стіни) описаний нашими поетами-земляками В. Вароді та В. Густі. Тут полюбляють малювати свої шедеври відомі художники Закарпаття. Років 30 тому планувалось побудувати тут амфітеатр, однак і цей задум не був реалізований. Зараз тут діє капличка, яка своїм світлом, мелодійним дзвоном закликає вірників на Божу службу. А ще тут що року у Великодню п’ятницю проводиться Хресна хода. Вірники різних конфесій, із різних куточків Закарпаття та з-за меж області приходять, щоб вшанувати пам'ять про Ісуса Христа, який пожертвував собою в ім’я людей. Туристи, які бувають у Королеві, піднімаються на Замкову гору, звідки відкривається чудовий краєвид. Замки Європи, ровесники королівського, давно відреставровані, вони є джерелом фінансових надходжень до державної скарбниці і знаходяться під надійною охороною держави як історичні пам’ятки. Однак з іншого боку ні Колізей, ні Акрополь, ні древній Херсонес аж ніяк не втрачають свого історичного значення через те, що їх не від реставрували.


Професор Ужгородського університету п. Котигорошко В. Г. вважає, що Королівський замок мав набагато більше значення, ніж виноградівський Катков. Є сподівання, що Замкова гора відкриє для нас ще чимало загадок, які чекають на тих, хто не байдужий до історії своїх пращурів, хто прагне довідатись про те, якою була історична правда.

Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Архів записів

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 26

Друзі сайту
Site GAiST

Статистика



Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

© с.м.т. Королево 2018